Микола Андрійович народився у селі Дунаєць у родині поміщика. Його матір’ю була графиня Анастасія Гудович. У спадок від родини він отримав маєток в селі Турівці. Учився чоловік у «Благородному пансіоні» при Головному педагогічному інституті в Петербурзі і вже тоді почав писати свої перші вірші.
Микола Маркевич служив у армії, під час служби познайомився з майбутніми декабристами. Після того, як пішов у відставку, повернувся до свого маєтку та одружився з донькою іншого поміщика – Уляною Ракович. Свою першу поетичну збірку Микола Андрійович назвав «Українські мелодії». До віршів сам писав музику.
Найбільше чоловіка цікавила історія. Спершу він збирав історичні документи Козацької Доби, щоб створити український енциклопедичний словник. Він хотів, щоб кожен українець міг дізнатися будь-які дані про Україну, вивчити біографії видатних осіб. Цілих 10 років він писав статті для свого словника, підготував 11 томів, кожен з яких складався із 600 сторінок. Але він припинив його друк, бо його книжки, видані у Москві, називали «Большой исторический, мифологический, статистический и литературный словарь Российского государства».
Свою проукраїнську позицію він продемонстрував, видавши «Історію Малоросії» у 5 томах. Там він підготував усю добірку подій на українській землі від найдавніших часів до кінця 18 століття і подав її як цілісну картину життя народу. За це видання автора піддали критиці, бо на думку російських науковців: «Малоросія ніколи не була державою, звідси випливає, що і своєї історії в строгому значенні цього слова не мала». Та чомусь і досі зібрана Маркевичем колекція документів з історії України зберігається в Російській державній бібліотеці, а його щоденники – в Інституті літератури Російської академії наук.
До речі, саме «Історією Малоросії» користувався Тарас Григорович Шевченко, коли писав поему «Гайдамаки». Він навіть присвятив її автору вірш із такими рядками:
«Бандуристе, орле сизий,
Добре тобі, брате,
Маєш крила, маєш силу,
Є коли літати.»
Вперше він був надрукований у «Кобзарі» 1840 року. У відповідь на це Микола Маркевич поклав на музику вірш Тараса Григоровича «Нащо мені чорні брови».
Помер Микола Андрійович у 56 років від хвороби у власному маєтку. Його поховали у родовому склепі неподалік від церкви Всіх Святих.
Друзі! Українська історія - надзвичайно цікава та сповнена розмаїття. А особистості, які займалися її дослідженням та готували збірки для майбутніх поколінь – мають залишатися у нашій пам’яті назавжди.
Немає коментарів:
Дописати коментар