В Запорожье на дне Днепра

В Запорожье на дне Днепра – затопленное кладбище позапрошлого века 

Запорожский дайвер Юрий Батаев, опубликовал на своем канале видео своего погружения, во время которого исследовал затопленный менонитский поселок Айнлаге (Кичкас).

Находятся данные захоронения на дне Днепра. У них даже имеются надгробия с надписями и датами.

Подводное видео рассказывает о найденных новых захоронениях на территории затопленного кладбища колонии Айнлаге. Погружение проходило в рамках экспедиции посвященной поиску «Ангела» — надгробия на могиле Лузы Унгер.

Справка:

Кичкас — село, существовавшее до сооружения Днепрогэса и размещавшееся на берегах Днепра выше г. Запорожье.

В 1790-х годах тут поселились меннониты, которые назвали Кичкас — Эйнлаге (Айнлаге) (нем. Einlage), что означает «стан», «станица». До 1917 года колония Эйнлаге входила в состав Хортицкой волости.

В меноннитской колонии Кичкас с 1861 года находился завод сельскохозяйственных орудий Унгера, а с 1908 года — А. Коппа. Одна из газет того времени так писала о Кичкасе: «Кичкас — деревня, с одной вытянутой вдоль Днепра улицей. Чистые домики. Население — немцы-колонисты: неразговорчивые мужчины и одетые в черные платья до пят женщины».

С подъёмом вод Днепровского водохранилища часть Кичкаса была затоплена.

Маркевич Микола Андрійович

Друзі! У цей день 213 років тому народився «перший український енциклопедист» Микола Маркевич. Уже тоді росіяни називали його «українським буржуазним націоналістом». Хочу розповісти вам його історію.

Микола Андрійович народився у селі Дунаєць у родині поміщика. Його матір’ю була графиня Анастасія Гудович. У спадок від родини він отримав маєток в селі Турівці. Учився чоловік у «Благородному пансіоні» при Головному педагогічному інституті в Петербурзі і вже тоді почав писати свої перші вірші.

Микола Маркевич служив у армії, під час служби познайомився з майбутніми декабристами. Після того, як пішов у відставку, повернувся до свого маєтку та одружився з донькою іншого поміщика – Уляною Ракович. Свою першу поетичну збірку Микола Андрійович назвав «Українські мелодії». До віршів сам писав музику.

Найбільше чоловіка цікавила історія. Спершу він збирав історичні документи Козацької Доби, щоб створити український енциклопедичний словник. Він хотів, щоб кожен українець міг дізнатися будь-які дані про Україну, вивчити біографії видатних осіб. Цілих 10 років він писав статті для свого словника, підготував 11 томів, кожен з яких складався із 600 сторінок. Але він припинив його друк, бо його книжки, видані у Москві, називали «Большой исторический, мифологический, статистический и литературный словарь Российского государства».

Свою проукраїнську позицію він продемонстрував, видавши «Історію Малоросії» у 5 томах. Там він підготував усю добірку подій на українській землі від найдавніших часів до кінця 18 століття і подав її як цілісну картину життя народу. За це видання автора піддали критиці, бо на думку російських науковців: «Малоросія ніколи не була державою, звідси випливає, що і своєї історії в строгому значенні цього слова не мала». Та чомусь і досі зібрана Маркевичем колекція документів з історії України зберігається в Російській державній бібліотеці, а його щоденники – в Інституті літератури Російської академії наук.

До речі, саме «Історією Малоросії» користувався Тарас Григорович Шевченко, коли писав поему «Гайдамаки». Він навіть присвятив її автору вірш із такими рядками:

«Бандуристе, орле сизий,

Добре тобі, брате,

Маєш крила, маєш силу,

Є коли літати.»

Вперше він був надрукований у «Кобзарі» 1840 року. У відповідь на це Микола Маркевич поклав на музику вірш Тараса Григоровича «Нащо мені чорні брови».

Помер Микола Андрійович у 56 років від хвороби у власному маєтку. Його поховали у родовому склепі неподалік від церкви Всіх Святих.

Друзі! Українська історія - надзвичайно цікава та сповнена розмаїття. А особистості, які займалися її дослідженням та готували збірки для майбутніх поколінь – мають залишатися у нашій пам’яті назавжди.

У ВЕРХОВНІЙ РАДІ ЗАРЕЄСТРУВАЛИ ПРОЕКТ ЗАКОНУ “ПРО ДЕРЖАВНУ МОВУ”, СПІВАВТОРОМ ЯКОГО Є ГОЛОВА ЗАПОРІЗЬКОЇ ПРОСВІТИ ІГОР АРТЮШЕНКО

19 січня у Верховній Раді України був зареєстрований проект №5670 «Закону про державну мову», яким пропонується значно розширити і закріпити використання української мови як державної у ЗМІ, виробництві і розповсюдженні фільмів й серіалів, а також у сфері реклами і книговиданні.

Герої не вмирають... Низький уклін...

У Запоріжжі попрощались з Юрієм Ревою, який загинув під час обстрілів на Світлодарській дузі

Сегодня, 5 января, в последний путь провели гранатометчика 54-й бригады Юрия Реву, который погиб в ожесточенных боях на Донбассе.

День пам’яті героїв Крут

У Запоріжжі День пам’яті героїв Крут відзначили в неділю смолоскиповою ходою центральним проспектом міста. Акція відбулася в місті втретє. Її учасники пройшлися від міської ради до майдану Героїв революції, де відбувся мітинг.

«Річницю Крут ми відзначаємо третій рік поспіль смолоскиповою ходою. Я думаю, таке вшанування поступово стає запорізьким – вкоренилося у свідомість городян. Смолоскиповою ходою – оскільки вогонь пам’яті, вогонь боротьби і таким чином ми пам’ятаємо та вшановуємо героїв», – розповів організатор акції, голова запорізької міської організації «Сокіл» Святослав Кулик.

Бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 року на залізничній станції в сучасній Чернігівській області за 130 кілометрів на північний схід від Києва. Цей бій між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та загоном із київських студентів і бійців вільного козацтва, що загалом нараховував близько 400 осіб, тривав 5 годин. 27 юнаків потрапили після бою в полон до більшовиків та були страчені.

У березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди та з поверненням уряду УНР до Києва, Центральна Рада вирішила урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі у Києві. Щороку по Україні урочисто вшановують пам’ять Героїв Крут.

Маловідомі Факти Про Лесю Українку

Лариса Косач – геній української літератури, що входить в умовну тріаду Шевченко-Франко-Українка. Її вірші вчать ще змалку, тож здавалось би, що ми знаємо про цю поетесу все. 

Адже про неї завжди багато говорять, багато пишуть, багато дискутують… Принаймні, однозначно більше, ніж, скажімо, про її маму – ще одну визначну поетесу Олену Пчілку.

Та насправді ми зовсім не знаємо Українки. Тож зараз я спробую трішки пролити світла на життєві таємниці феномену, який можна назвати «Ukrainka incognita». 

20 лютого

20 лютого - день вшанування пам'яті загиблих на Майдані під час Революції Гідності

вірші про Майдан: герої не вмирають!

А сотню вже зустріли небеса..

Летіли легко, хоч Майдан ридав…

І з кров´ю перемішана сльоза….

А батько сина ще не відпускав..

Й заплакав Бог,побачивши загін:

Спереду — сотник ,молодий,вродливий

І юний хлопчик в касці голубій,

І вчитель літній-сивий-сивий..

І рани їхні вже не їм болять..

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..

Як крила ангела, злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла…

Людмила Максимлюк (21.02 2014)